_svg.webp)
BIBLIOTHEKSKLUBS
Проєкт членкині Української бібліотечної асоціації
Ольги Скібіної
Як швидко плине час! У нас залишилась одна репетиція до фінального виступу! А ми ж тільки-но розігрались і розігнались... Як там у німецького генія Ґете? «Verweile doch! du bist so schön!» «Залишся, мить, бо ти так прекрасна!»
Після кожної зустрічі я розмірковую над тим, як дане заняття впливає на дітей. Як учасники сприймають вправи з акторської майстерності? Які емоції пробуджують спільні ігри? Що залишається за підсумком?
Про ці та інші питання ми поговорили з п. Наталією Черненко, керівницею київського танцювального театру особистості «D - T. O. P.» і головною натхненницею «Креативної лабораторія акторської майстерності» для українських дітей.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
О.С. – Одразу хочу поставити питання руба: Наташа, навіщо ти за це взялась? Навіщо зголосилася віддати свій час і сили в умовах, коли ми всі опинилися (і перебуваємо повсякчас) у стресовому стані? Ми вихоплені зі звичного нам ритму життя, треба облаштовувати тимчасовий притулок, оформлювати купу документів (о-о-о, ці паперові листи німецькою!), щомиті відволікатися на новини і дзвінки з дому і найскладніше – вчити мову держави, що нас прихистила.
Н.Ч. – Я не просто зголосилася, я схопилася за цю «роботу», бо маю в ній потребу. По-перше, тому, що займаюся з дітьми практично все життя. З 15 років я почала проводити заняття з танцювальної майстерності. Це мені подобається, я це вмію і люблю. Але є ще одна причина. Мені, всім нам, українцям, допомагають так багато людей в Німеччині (та в усьому світі), що виникає нагальна потреба поділитися своїм досвідом. Хочеться допомогти тим, кому набагато важче – дітям, яким пережити війну ще складніше, ніж дорослим. І головне, не можна весь час брати, треба ВІДДАТИ...
.jpeg)
О.С. – Коли ми зібралися вперше, я помітила, що частину дітей ти вже знала. Колектив знайомців – то краще для таких занять, як наші? Чи може ліпше група чужинців, які бачаться вперше?
Н.Ч. – Звісно, згуртований колектив краще! Особливо в умовах обмеженої кількості занять. Мені подобається працювати з дітьми, яких я знаю вже як СВОЇХ вихованців. Я підтримую зв’язки, дружу зі своїми випускниками і отримую велике задоволення від постійного спілкування з ними. Коли я знаю, як то кажуть, хто чим дихає і в кого що болить, я набагато точніше спланую виховні корекційні заняття, підберу корисні ігри на згуртування, вправи для емоційного розвантаження тощо. В умовах нашої тимчасової Лабораторії головним завданням для нас було – розрадити дітей. Через ігри, фізичні вправи, веселощі, цікаві акторські вправи. Табу я ввела одне – ні слова про війну! Цього досить нам і нашим дітям щодня. Переступаючи поріг бібліотечної зали, ми опиняємося посеред острівця безпеки, де ми дружимо і пізнаємо самих себе. Для того, щоб побудувати міцні міжособисті стосунки, треба побудувати насамперед сильне Я.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
О.С. – Що ти очікувала від занять? Яким ти бачила максимальний чи мінімальний результат?
Н.Ч. – Нічого. Ніяких очікувань. Не треба ніяких результатів. Немає переможців і ніхто не програв. Тут важливий саме процес нашого спілкування, взаєморозуміння, взаємовпливу. Кожен і кожна з нас є важливою ланкою ланцюга життя. Історики кажуть, в житті кожної країни бувають періоди, коли відбувається таке собі переформатування, стрес і криза. Нам «пощастило» жити в такі часи. І головне у зв’язку з цим – говорити не про паніку, а про боротьбу зі страхами. Про нашу ОСОБИСТУ боротьбу зі своїм особистим страхом. Ми самі будуємо своє життя, в кожного з нас є свої функції, своя задача, робота, навчання, обов’язки. Люди тривожні по суті, але треба жити і спиратися на надійні речі. Оберемо для себе такі надійні речі чи факти. Які? Щодня світить сонце, у нас є чашка чаю чи кави, улюблена книжка чи пісня, весною розквітають дерева і прилітають птахи з далеких країв... Тож живемо далі!
.jpeg)
.jpeg)
О.С. – Щодо сьогоднішнього життя.. Як тобі Німеччина? Не з боку багатства матеріальної культури і високого рівня життя. А з погляду іноземної фахівчині, яка намагається знайти своє місце під «стабільним» сонцем. Які маєш враження від побаченого/почутого в професійному середовищі?
Н.Ч. – Маю складні відчуття (сміється). Зараз поясню. З одного боку бачу, що в Україні середній рівень танцювальної, акторської майстерності дітей більш високий, ба навіть професійний. У нас в кожному місті є багато шкіл і студій для дітей – спортивних, танцювальних, театральних, музичних. Діти змалечку їздять на змагання країною і світом. Виборюють призові місця, отримують досвід конкурентної боротьби, відточують майстерність і тренуються, тренуються, тренуються. А значить постійно (або часто) перебувають у стані стресу, вони втомлені від боротьби і напруги, а головне, від страху програти. Що ми бачимо в Німеччині? Діти займаються граючись, несерйозно, не напружуючи себе. Чи досягають хороших результатів? Не дуже. Не всі. Той, хто хоче навчитися танцювати по-справжньому, обирає для себе спеціальний заклад, яких не дуже багато в німецьких землях (не стільки, скільки в Україні) і занурюється в улюблену справу. І таких артистів чи співаків буде небагато.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
О.С. – Так чому ж ми побачили навіть в невеличких німецьких містечках і селах під час свят так багато дорослих людей, які залюбки співають, танцюють, грають на музичних інструментах, вдягають костюми і виконують ролі історичних і фольклорних персонажів???
Н.Ч. – Та мабуть тому, що в дитинстві вони не отримали стрес від подібних занять! Колись давно їм подобалося співати в хорі чи грати в різдвяній виставі. І хочеться повернути ті відчуття гри і легкості, притаманні акторству, мистецтву взагалі. І це є великий плюс європейскої ненасильницької системи виховання. Тож нам є чому навчитися у німецької спільноти. А саме – підтримці кожного руху вгору дитини, кожної спроби щось зробити, кожного зусилля. Але і нам є також, чим гордитися – це нашими неймовірно талановитими і працездатними дітьми!
А ось і позитивні фідбеки від дітей
